Епізод 225: Олександр Міщенко, 12 серпня 1969 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олександра Міщенка (Олеся Волі) (1952), українського письменника та журналіста, у серпні 1969 р. – мешканця с. Винники тепер Кременчуцького району Полтавської області, співробітника районної газети «Радянське село» (Козельщина):

Як і думалося, працюю в редакції. Увесь поринув у роботу, і все тут нове. Та й вимоги до написання матеріалів значно вищі, ніж коли був сількором-дописувачем. Тепер у штаті (120 карбованців платять – це ж сума добряча, на дорозі не валяється). Також узяв за правило: по кілька разів переписую чи то зарисовку, чи то замітку, а то й інформацію. Редакційні дріб’язки, певне, що не захоплюють, а от сільські люди полонили, і тепер по-іншому дивлюся на те, що вони розповідають, думають про світ, владу, а надто пережите ними. Душі людей приваблюють. А в тих душах океан невичерпний і горя по вінця. Я вже чимало історій в окремі зошити позаписував про час воєнний. І одну історію, що пече, – про голодовку в Бреусівці, Федір Федорович Хміль розповів. Він комбайнером працює. Проте, коли я розповів нашому секретареві редакції Дмитрові Івановичу Безручкові про почуті й записані мною історії, то щиро попередив, аби я про голодовку геть і не згадував: щоб «політику» не пришили; а про війну зараз не актуально писати, адже розпал літа, жнива – ось «ударний фронт». Взагалі Дмитро Іванович – гарна людина. Сталінградець. В очі смерті не раз дивився, тричі поранений. І також голодовку пережив – тільки він спогадів про неї утримується. Дмитро Іванович найсильніший журналіст. Він «в умі» настільки продумує матеріал, що одразу викладає його без жодної помарки на папір або ж надиктовує друкарці. Отож я щасливий заприязнитися з Дмитром Івановичем, і як добре, що, крім усіх інших багатьох достоїнств, ще й характер у нього врівноважений, делікатний.

(Олесь Воля [Олександр Міщенко], Щоденник. Сорок років. 1969–2009 (Київ: Аконіт, 2011), с. 25–26)