Брандис народився в родині інтелігентів Генрика та Євгенії Ландау, єврейського походження, асимільованого в Польщі. Родина Брандісів була власником банку в Лодзі. Маріан і його на чотири роки молодший брат Казімєж відвідували Школу купецького зібрання міста Лодзь – одну з найкращих чоловічих шкіл у Європі, де іноземні мови викладали іноземні вчителі. Мар’ян закінчив юридичний факультет Варшавського університету, як і його брат, теж майбутній письменник, і став судовим стажером.
1 січня 1934 р. йому присвоєно звання молодшого лейтенанта з вислугою років і 815 місцем у Корпусі офіцерів піхоти запасу. Під час Вересневої кампанії воював у лавах 180-го стрілецького полку 50-ї стрілецької дивізії. 6 жовтня, після закінчення бою під Коцком, потрапив у німецький полон у Волі Гуловській. У 1939–1945 роках його послідовно утримували в Oflag IV C Colditz, Oflag II A Prenzlau, Oflag II B і з 12 вересня 1940 року в Oflag II C Woldenberg.
Після звільнення з Офлагу вступив до ППР і почав працювати у військовій юстиції. В останні місяці війни він разом з Едмундом Османчиком був фронтовим кореспондентом у Берліні.
Після війни працював журналістом (зокрема репортером і колумністом тижневика «Świat»). Був членом Асоціації польських письменників та Польського ПЕН-клубу. Наприкінці 1970-х приєднався до демократичної опозиції. У 1976 р. був одним із підписантів протесту проти планованих змін до Конституції ПНР т. зв. Меморіал 101. Був членом Товариства наукових курсів, входив до його програмної ради.
20 серпня 1980 року підписав звернення 64 учених, письменників і публіцистів до комуністичної влади про початок діалогу із страйкуючими робітниками.
Чоловік актриси Галини Міколайської-Брандіс, обидва поховані на лісовому цвинтарі в Ласках.
У 1950-х і на початку 1960-х років він публікував переважно репортажі, опубліковані в збірниках, зокрема: Італійські зустрічі, Про королів і капусту. Він також писав книги та оповідання для дітей та підлітків, зокрема: «Слідами Сташа та Нела» та «З паном Біеганеком в Абіссінії», що є розповіддю про подорож репортера до Єгипту, Судану та Абіссінії. У своїх історичних книгах він зосереджувався на історії Польщі періоду поділу, переважно наполеонівської доби, та Конгресового Королівства Польського. Він спеціалізувався на біографіях цікавих діячів того періоду, зокрема: Марія Валевська в Kłopoty z Panią Walewska, Станіслав Понятовський – племінник короля Станіслава Августа Понятовського в «Невідомому князі Понятовському», Юзеф Сулковський – ад’ютант Наполеона в «Офіцері найбільших надій», Ян Козетульський в Kozietulski i inne, генерал Юзеф Зайончек в «Генерал Арбуз». У своїх книгах і нарисах він подавав важливі історичні події крізь призму доль окремих людей, їх світоглядів і життєвих виборів. Його головною працею є п’ятитомник Koniec świata szachowerów (Кінець світу легкої кавалерії), в якому описується подальша доля героїв наполеонівських війн від Козетульського та інших: Вінцентія Красінського, Томаша Лубєнського, Валентія Зверковського та їхнє різне ставлення за часів Королівства Польського та Листопадового повстання.
Його книги користувалися величезним інтересом читачів, досягаючи кількатисячних тиражів. Вони перекладені кількома іноземними мовами, зокрема: німецька, російська, французька.
Він також був співавтором сценаріїв (на основі власних оповідань) до художніх фільмів «Тарпани» та «Люди з поціґу», а також автором сценарію та коментаря до документального фільму «Грюнвальд – рік 1410». Тевтонський орден вторгається до Польщі.
no subject
1 січня 1934 р. йому присвоєно звання молодшого лейтенанта з вислугою років і 815 місцем у Корпусі офіцерів піхоти запасу. Під час Вересневої кампанії воював у лавах 180-го стрілецького полку 50-ї стрілецької дивізії. 6 жовтня, після закінчення бою під Коцком, потрапив у німецький полон у Волі Гуловській. У 1939–1945 роках його послідовно утримували в Oflag IV C Colditz, Oflag II A Prenzlau, Oflag II B і з 12 вересня 1940 року в Oflag II C Woldenberg.
Після звільнення з Офлагу вступив до ППР і почав працювати у військовій юстиції. В останні місяці війни він разом з Едмундом Османчиком був фронтовим кореспондентом у Берліні.
Після війни працював журналістом (зокрема репортером і колумністом тижневика «Świat»). Був членом Асоціації польських письменників та Польського ПЕН-клубу. Наприкінці 1970-х приєднався до демократичної опозиції. У 1976 р. був одним із підписантів протесту проти планованих змін до Конституції ПНР т. зв. Меморіал 101. Був членом Товариства наукових курсів, входив до його програмної ради.
20 серпня 1980 року підписав звернення 64 учених, письменників і публіцистів до комуністичної влади про початок діалогу із страйкуючими робітниками.
Чоловік актриси Галини Міколайської-Брандіс, обидва поховані на лісовому цвинтарі в Ласках.
У 1950-х і на початку 1960-х років він публікував переважно репортажі, опубліковані в збірниках, зокрема: Італійські зустрічі, Про королів і капусту. Він також писав книги та оповідання для дітей та підлітків, зокрема: «Слідами Сташа та Нела» та «З паном Біеганеком в Абіссінії», що є розповіддю про подорож репортера до Єгипту, Судану та Абіссінії. У своїх історичних книгах він зосереджувався на історії Польщі періоду поділу, переважно наполеонівської доби, та Конгресового Королівства Польського. Він спеціалізувався на біографіях цікавих діячів того періоду, зокрема: Марія Валевська в Kłopoty z Panią Walewska, Станіслав Понятовський – племінник короля Станіслава Августа Понятовського в «Невідомому князі Понятовському», Юзеф Сулковський – ад’ютант Наполеона в «Офіцері найбільших надій», Ян Козетульський в Kozietulski i inne, генерал Юзеф Зайончек в «Генерал Арбуз». У своїх книгах і нарисах він подавав важливі історичні події крізь призму доль окремих людей, їх світоглядів і життєвих виборів. Його головною працею є п’ятитомник Koniec świata szachowerów (Кінець світу легкої кавалерії), в якому описується подальша доля героїв наполеонівських війн від Козетульського та інших: Вінцентія Красінського, Томаша Лубєнського, Валентія Зверковського та їхнє різне ставлення за часів Королівства Польського та Листопадового повстання.
Його книги користувалися величезним інтересом читачів, досягаючи кількатисячних тиражів. Вони перекладені кількома іноземними мовами, зокрема: німецька, російська, французька.
Він також був співавтором сценаріїв (на основі власних оповідань) до художніх фільмів «Тарпани» та «Люди з поціґу», а також автором сценарію та коментаря до документального фільму «Грюнвальд – рік 1410». Тевтонський орден вторгається до Польщі.