Аннеліз Марія Франк народилася 12 червня 1929 року у Франкфурті (Німеччина) у родині Отто та Едіт Франк.
Перші 5 років свого життя Анна жила разом із батьками та старшою сестрою Марго у квартирі на околиці Франкфурта. Після захоплення влади нацистами у 1933 році Отто Франк утік до Амстердаму (Нідерланди), де мав ділові зв'язки. За Отто пішли інші члени родини Франк і Ганна прибула останньою в лютому 1934 року після того, як пожила ще деякий час з бабусею та дідусем в Ахені. Німці окупували Амстердам у травні 1940 року.
У липні 1942 року німецька влада та голландські колабораціоністи почали збирати євреїв з усієї території Нідерландів у транзитному таборі Вестерборк, розташованому в голландському місті Ассен, неподалік німецького кордону. З Вестерборка німецькі службовці депортували євреїв до таборів смерті Аушвіц-Біркенау та Собібор, які перебувають в окупованій німцями Польщі.
У першій половині липня Ганна з сім'єю сховалася у квартирі, де згодом також сховалося четверо голландських євреїв — Герман, Августа та Петер ван Пельс та Фріц Пфеффер. Два роки вони жили в потайному горищному приміщенні за кабінетом сімейної контори по вулиці Принзенграхт, будинок 263, яке Ганна називає у своєму щоденнику «таємною прибудовою». Друзі та колеги Отто Франка, Йоханнес Клейман, Віктор Куглер, Ян Гіс та Міп Гіс раніше допомогли підготувати притулок і таємно доставляли Франкам їжу та одяг з величезним ризиком для свого власного життя. 4 серпня 1944 року гестапо (німецька таємна державна поліція) виявило потаємне приміщення за сигналом анонімного голландського інформатора.
Перебуваючи у притулку, Ганна вела щоденник, куди записувала свої побоювання, надії та переживання. Цей щоденник, знайдений у потаємній кімнаті після арешту сім'ї, був збережений для Анни Міп Гіс – однією з тих, хто допомагав ховати родину Франк. Після війни щоденник був опублікований багатьма мовами і використовується у шкільних програмах тисяч середніх та старших шкіл у Європі та Північній та Південній Америках. Анна Франк стала символом втрачених надій дітей, які загинули під час Голокосту.
3 вересня 1944 року Ганну разом з її матір'ю Едіт, сестрою Марго та батьком Отто завантажили на останній поїзд, що прямує з Вестерборка до Аушвіц-Біркенау. Поїзд з 1019 року євреями прибув до Освенцима 5 вересня 1944 року. Чоловіки та жінки були поділені. Жінки, відібрані з цього поїзда, включаючи Анну, Едіт та Марго, були позначені номерами між A-25060 та A-25271. Записи із зазначенням їх точних номерів не збереглися. Приблизно через вісім тижнів, наприкінці жовтня 1944 року, Анна і Марго були переведені з Аушвіц-Біркенау в Берген-Бельзен, де вони померли в березні 1945 року. Хоча у свідоцтві про смерть Анни задокументовано її переміщення по таборах, у ньому також немає інформації про витатуйований ідентифікаційний номер.
Обидві сестри померли від тифу у березні 1945 року, лише за кілька тижнів до звільнення табору Берген-Бельзен британськими військами 15 квітня 1945 року. Батьки Ганни також були відібрані есесівськими службовцями для примусових робіт. Мати Анни, Едіт, померла в Освенцимі на початку січня 1945 року. Тільки батько Анни, Отто, пережив війну. Радянські війська звільнили Отто з Освенциму 27 січня 1945 року.
no subject
Перші 5 років свого життя Анна жила разом із батьками та старшою сестрою Марго у квартирі на околиці Франкфурта. Після захоплення влади нацистами у 1933 році Отто Франк утік до Амстердаму (Нідерланди), де мав ділові зв'язки. За Отто пішли інші члени родини Франк і Ганна прибула останньою в лютому 1934 року після того, як пожила ще деякий час з бабусею та дідусем в Ахені.
Німці окупували Амстердам у травні 1940 року.
У липні 1942 року німецька влада та голландські колабораціоністи почали збирати євреїв з усієї території Нідерландів у транзитному таборі Вестерборк, розташованому в голландському місті Ассен, неподалік німецького кордону. З Вестерборка німецькі службовці депортували євреїв до таборів смерті Аушвіц-Біркенау та Собібор, які перебувають в окупованій німцями Польщі.
У першій половині липня Ганна з сім'єю сховалася у квартирі, де згодом також сховалося четверо голландських євреїв — Герман, Августа та Петер ван Пельс та Фріц Пфеффер. Два роки вони жили в потайному горищному приміщенні за кабінетом сімейної контори по вулиці Принзенграхт, будинок 263, яке Ганна називає у своєму щоденнику «таємною прибудовою». Друзі та колеги Отто Франка, Йоханнес Клейман, Віктор Куглер, Ян Гіс та Міп Гіс раніше допомогли підготувати притулок і таємно доставляли Франкам їжу та одяг з величезним ризиком для свого власного життя. 4 серпня 1944 року гестапо (німецька таємна державна поліція) виявило потаємне приміщення за сигналом анонімного голландського інформатора.
Перебуваючи у притулку, Ганна вела щоденник, куди записувала свої побоювання, надії та переживання. Цей щоденник, знайдений у потаємній кімнаті після арешту сім'ї, був збережений для Анни Міп Гіс – однією з тих, хто допомагав ховати родину Франк. Після війни щоденник був опублікований багатьма мовами і використовується у шкільних програмах тисяч середніх та старших шкіл у Європі та Північній та Південній Америках. Анна Франк стала символом втрачених надій дітей, які загинули під час Голокосту.
3 вересня 1944 року Ганну разом з її матір'ю Едіт, сестрою Марго та батьком Отто завантажили на останній поїзд, що прямує з Вестерборка до Аушвіц-Біркенау. Поїзд з 1019 року євреями прибув до Освенцима 5 вересня 1944 року. Чоловіки та жінки були поділені. Жінки, відібрані з цього поїзда, включаючи Анну, Едіт та Марго, були позначені номерами між A-25060 та A-25271. Записи із зазначенням їх точних номерів не збереглися. Приблизно через вісім тижнів, наприкінці жовтня 1944 року, Анна і Марго були переведені з Аушвіц-Біркенау в Берген-Бельзен, де вони померли в березні 1945 року. Хоча у свідоцтві про смерть Анни задокументовано її переміщення по таборах, у ньому також немає інформації про витатуйований ідентифікаційний номер.
Обидві сестри померли від тифу у березні 1945 року, лише за кілька тижнів до звільнення табору Берген-Бельзен британськими військами 15 квітня 1945 року. Батьки Ганни також були відібрані есесівськими службовцями для примусових робіт. Мати Анни, Едіт, померла в Освенцимі на початку січня 1945 року. Тільки батько Анни, Отто, пережив війну. Радянські війська звільнили Отто з Освенциму 27 січня 1945 року.