Походив із сім’ї вчителя. Навчався у початковій школі в рідному селі, від 1942 року в Коломийській гімназії, перетвореній у Коломийську СШ № 1, яку закінчив у 1947 р. За порадою батька вступив на геологічний факультет Львівського університету, але покинув, оскільки прагнув здобути філологічну освіту. Рік пропрацював учителем початкової школи в с. Трач.
У 1948 році знову вступив до Львівського університету на українську філологію. Проте не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, тож на нього був написаний донос і 1949-го Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».
Відслужив три роки в армії (в Азербайджані) і в 1953 році поновився в університеті, який закінчив у 1957 році. Поїхав працювати учителем української мови і літератури у село Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. У літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
У 1958 році вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
Особливу увагу й зацікавлення читачів мав історичний роман про Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького «Мальви» (К., 1968), де розкрито тему яничарства, зради й вірності, патріотизму та відступництва. Цей твір викликав категоричне неприйняття офіційної критики. Іваничук тривалий час був позбавлений можливості публікувати свої твори. Історичні романи Іваничука склали великий цикл, що охоплює 500-літню минувшину України та представляє широке полотно боротьби за утвердження державності й усвідомлення самоідентичості нашого народу. Він уперше в українській художній літературі звернувся до теми ОУН і УПА в тетралогії «Вогненні стовпи».
Його активна громад. позиція і талант письменника поєдналися у збірнику статей, есеїв та спогадів «Чистий метал людського слова», «Благослови, душе моя, Господа». За романами «Шрами на скалі» та «Мальви» здійснено низку театральних інсценізацій; за мотивами роману «Черлене вино» створено оперу «Олеська балада», поставлена у 1985 р. у Львівському театрі опери та балету. Окремі твори Іваничука перекладено словацькою, російською, польською, німецькою, французькою мовами.
З червня 1988 року очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.
Помер Роман Іваничук 17 вересня 2016 року. Похований у Львові
no subject
У 1948 році знову вступив до Львівського університету на українську філологію. Проте не хотів йти до комсомолу і на свята ходив у вишиванці, тож на нього був написаний донос і 1949-го Романа Іваничука виключили з університету за «антирадянську діяльність».
Відслужив три роки в армії (в Азербайджані) і в 1953 році поновився в університеті, який закінчив у 1957 році. Поїхав працювати учителем української мови і літератури у село Щирець Львівської області. Там продовжив писати, вступив до Спілки письменників УРСР. У літературі вважав своїми учителями Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського та Ірину Вільде, також у ранній період творчості перебував під великим впливом творів Івана Керницького.
У 1958 році вийшла друком перша збірка новел «Прут несе кригу», яка принесла йому визнання.
Особливу увагу й зацікавлення читачів мав історичний роман про Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького «Мальви» (К., 1968), де розкрито тему яничарства, зради й вірності, патріотизму та відступництва. Цей твір викликав категоричне неприйняття офіційної критики. Іваничук тривалий час був позбавлений можливості публікувати свої твори.
Історичні романи Іваничука склали великий цикл, що охоплює 500-літню минувшину України та представляє широке полотно боротьби за утвердження державності й усвідомлення самоідентичості нашого народу. Він уперше в українській художній літературі звернувся до теми ОУН і УПА в тетралогії «Вогненні стовпи».
Його активна громад. позиція і талант письменника поєдналися у збірнику статей, есеїв та спогадів «Чистий метал людського слова», «Благослови, душе моя, Господа». За романами «Шрами на скалі» та «Мальви» здійснено низку театральних інсценізацій; за мотивами роману «Черлене вино» створено оперу «Олеська балада», поставлена у 1985 р. у Львівському театрі опери та балету. Окремі твори Іваничука перекладено словацькою, російською, польською, німецькою, французькою мовами.
З червня 1988 року очолив львівську філію Товариства рідної мови. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року.
Помер Роман Іваничук 17 вересня 2016 року. Похований у Львові