Епізод 379: Микола Ханенко, 13 січня 1722 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Миколи Ханенка (1691–1760), українського державного діяча та дипломата, у січні 1722 р. – старшого військового канцеляриста, довіреної особи гетьмана Івана Скоропадського:

Видано два рейментарські укази, один пану Стефановичу, військовому канцеляристу, з дорученням розшуку про гроші в Переяславському полку, які тамтешня старшина козакам, що були біля Ладоги, не беручи з государевої казни, брала свої для того, щоб у них з лихвою узяти, та щодо порахування пана писаря полковника київського: чи багато він продовж усіх років мав покуховного із того полку грошей та й де і коли їх віддавав. А другий панові Миницькому з дорученням розшуків: одного в Прилуцькому полку, також щодо грошей, що їх роздавала старшина козакам, а другого в Київському полку: чи багато і які образи починив пан полковник у Козацькій сотні.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Микола Ханенко, “Діяріуш, або Журнал, тобто щоденна записка оказій та церемоній, що трапляються при дворі ясновельможного його милості пана Іоана Скоропадського...”, у Малі українські діярії XVII–XVIII століть, упорядник Валерій Шевчук (Київ: Кліо, 2015), с. 199)

Ілюстрація: герб роду Ханенків.

Comments

[paserbyp]

Ханенко навчався в Київській Академії, потім у Львові. З 1710 року — на військовій службі, з 1717 року — військовий, 1721 року — старший військовий канцелярист (помічник генерального писаря), довірена особа гетьманів Івана Скоропадського і Павла Полуботка. У травні 1723 року Павло Полуботок вислав Ханенка в складі депутації («від усього малоруського народу») до Петербурґу домагатися дозволу на обрання гетьмана; тут Ханенко разом з Полуботком був ув'язнений у Петропавловській фортеці. В 1726 році Ханенко повернувся в Україну і був призначений суддею Стародубського полку (1727–1738), згодом стародубським полковим обозним. Протягом 1735–1739 років брав участь у російсько-турецькій війні в Криму як наказний стародубський полководець. За військові заслуги 1738 року призначений генеральним бунчужним, 1740 року — членом Генерального Суду, а з 1741 року — генеральним хорунжим і був ним до кінця життя.