Епізод 161: Улас Самчук, 9 червня 1945 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Уласа Самчука (1905–1987), українського письменника, журналіста і публіциста, на початку червня 1945 р. – переміщеної особи в Тюрингії:

З Лондону передають, що лондонська преса під добрим настроєм. Відбулися перші по війні кінські перегони... А також Сталін уступив у справі вето і в справі Трієсту.

Знову Ваймар. Ішов полями, лісом, автострадою. Під лісом, у зеленій пшениці, зустрів зайця і серну. Ця остання пройшлася борозною – горда і чудова, як дівчина. Зайчило, звичайно, дурень: дав драпака, задерши хвіст.

Автострада завалена машинами: сюди й туди йдуть без перерви.

Бачив знайомих, що недавно вирвалися з Праги. Там повно Москви. Чехи мають те, чого так хотіли. Ґотвальд, ґавляйтер Сталіна, міністром внутрішніх справ. «Напрдний комісаріат внутренніх дєл» – енкаведе. Багато наших людей, що не виїхали, загинули. Микола Галаган, Євген Вировий, Славінський. Галагана вивезли, Славінського також, Вировий кинувся з вікна. Зінаїду Мирну також арештували, допитували, але випустили. Сірополка також... Архів – Музей під контролею «визволителів». Чехів мобілізують і вивозять на перевишкіл.

А їхати нам доведеться. Наші люди дуже хвилюються. Я програв по всій лінії...

(Улас Самчук, П’ять по дванадцятій: записки на бігу (Буенос-Айрес: Видавництво Миколи Денисюка, 1954), с. 139–140)