Епізод 181: Віктор Клемперер, 29 червня 1942 року

Зі щоденника Віктора Клемперера (1881–1960), німецького філолога, журналіста і письменника єврейського походження, у 1942 р. – мешканця Дрездена:

Рік тому я провів річницю нашого весілля в камері президіуму поліції Дрездена. Сповнений відчаю і злості. Але наскільки краще, ніж зараз, у нас були справи тоді. Всі люди з Каспар-Давид-Фрідріх-Штрассе ще були тут, я ще міг ходити без зірки, подорожувати, відвідувати ресторани з Євою, вдома ще не було браку їжі, гестапо ще не влаштовувало погроми, у мене вдома ще була друкарська машинка і рукописи, я ще мав можливість продуктивно працювати, і ще не було натяку на подальше рабство і зубожіння. – Тим не менше, можу навести й інший розрахунок: Гітлера тоді ще не зупинили, і він ще не був так близько до неминучої загибелі, як сьогодні. – Ми взагалі не можемо святкувати. Єва спробує вивезти з міста двадцять фунтів картоплі, які Матінка Крайдль залишає нам за талонами, дія яких спливає. Це подарунок Єви для мене. Я не маю для неї взагалі нічого.

У середу людей з притулку для літніх відправлять до Терезінштадту автомобілем. Др. Кац супроводжуватиме транспорт. Нам переказали його характерну ремарку: «Сподіваюся, що повернусь».

На два тижні, від 29 червня до 12 липня, маємо десять фунтів картоплі на душу населення. З цього кожна четверта картоплина гнила. Нема овочів, нема редиски. Хліб поганий і його мало. Як довго страх може компенсовувати ентузіазм і добру волю?

Масовані нальоти англійської авіації на Кельн і Бремен мають стати прелюдією до повітряного наступу: «1000 літаків над північною і центральною Німеччиною!». Дрезден, мабуть, належить до намічених міст. Тут посилюють позиції зенітної артилерії. (На Цайс-Ікон і на ратуші.)

(Victor Klemperer, I Will Bear Witness. A Diary of the Nazi Years, 1942–1945, translated by Martin Chalmers (New York: The Modern Library, 2001), p. 88–89. Переклад з англійської)